ДІЇ 16: 16–40

Актори:

6 Голоси:
Голоси 1, 2, 5: Чоловік чи жінка
Голос 3: Жінка
Голоси 4, 6: Людина

Голос 1:
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. Вона йшла слідкома за Павлом

Голос 2:
та за нами,

Голос 1:
і кричала, говорячи:

Голос 3:
Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

Голос 1:
І багато днів вона це робила.

Голос 2:
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа:

Голос 4:
У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!

Голос 2:
І того часу той вийшов.

Голос 1:
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших. Коли ж їх привели до начальників, то сказали:

Голос 5:
Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.

Голос 2:
І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

Голос 1:
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг. Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.

Голос 2:
А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх. І ось нагло повстало велике трясіння землі,

Голос 1:
аж основи в'язничні були захиталися!

Голос 2:
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...

Голос 1:
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені. А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи:

Голос 4:
Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

Голос 2:
Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

І вивів їх звідти й спитав:

Голос 6:
Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?

Голос 2:
А вони відказали:

Голос 4:
Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

Голос 1:
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

Голос 2:
А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи:

Голос 5:
Відпусти тих людей!

Голос 2:
І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові:

Голос 6:
що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

Голос 2:
А Павло відказав їм:

Голос 4:
Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

Голос 2:
Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.

Голос 1:
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

Голос 2:
І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії,

Голос 1:
а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.